Історія кафедри

 КАФЕДРА СУДНОВИХ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНИХ СИСТЕМ

Кафедра суднових електроенергетичних систем була створена у лютому 1965 р. і отримала первинну назву «Кафедра електричних машин і апаратів». Початкова назва двічі змінювалась – у 1971 р.: «Кафедра електричних машин та суднових електроенергетичних систем» та у 1993 р.: «Кафедра суднових електроенергетичних систем» (СЕЕС). Першим завідувачем кафедри був призначений кандидат технічних наук, до-цент Мєщанінов Павло Олександрович, який керував кафедрою до 1986 р. З 1986 р. по 1994 р. кафедра працювала під завіду-ванням кандидата технічних наук, доцента Подимаки Валерія Івановича, потім з 1994 р. по 1997 р. – доктора технічних наук, про-фесора Кутковецького Валентина Яковича. З 1997 р. по 2015 р. кафедрою завідував до-ктор технічних наук, професор Ставинський Андрій Андрійович. З 2015 р. по теперішній час завідувач кафедри − кандидат технічних наук, доцент Жук Дмитро Олександрович.
Історичне фото, відзняте у 1968 р. в ла-бораторії електричних машин, доносить до нас образи науково-педагогічних співробіт-ників кафедри того часу. На фотографії представлені Гуров А.П., Аніщенко Є.І., Дяченко В.Ф., Мєщанінов П.О., Шам-рай В.Є., Марков Е.Т., Міцкевич В.П., Ко-новалов О.П., Білошабський В.І., Подима-ка В.І.
Говорячи про кафедру та її історію слід вшанувати людину, яка стояла у витоків електротехнічного напряму в університеті – Миколу Дмитровича Вишеславського. Ім’я цієї особистості – інженера, вченого, керів-ника, тісно пов’язане з першими кроками створення нашого Вищого навчального за-кладу у 20-х роках минулого сторіччя.
У 1920 р. 18 вересня в м. Миколаєві ро-зпочав діяльність індустріальний технікум, до складу якого увійшли суднобудівне, ме-ханічне і електротехнічне відділення. Техні-кум було включено до мережі вищих техні-чних навчальних закладів України в межах загальнореспубліканського бюджету. Така подія знаменувала початок вищої технічної освіти в м. Миколаєві, залишивши у мину-лому епоху невдалих спроб місцевої гро-мадськості відкрити навчальний заклад від-повідного рівня: спочатку Новоросійський університет (1862-1864 рр.), потім Новоросійський політехнічний інститут (1868-1879 рр.), далі технологічний інститут (1902 р.) і, нарешті, політехнічний інститут (1916-1918 рр.).

Миколаївський індустріальний технікум, відповідно до існуючого в 1930 р. у Радянській Україні законодавства, працював на правах вищого навчального закладу, а його випускникам присуджувалась кваліфікація інженера. В 1923-1924 рр. навчальний персонал технікуму складався з 21 викладача. До їх числа увійшов інженер Вишеславський Микола Дмитрович, який ще до революції 1917 р. отримав класичну політехнічну освіту в Донському політехнічному ін-ституті (м. Новочеркаськ).
В Миколаївському індустріальному те-хнікумі Микола Дмитрович викладав елект-ротехніку і фізику. З останньої дисципліни, крім теоретичних, він проводив практичні заняття. У 1933-1934 рр. його стараннями, як ініціативного старшого викладача, була створена електротехнічна лабораторія. До її складу увійшли машинний зал і вимірювальна лабораторія. В машинному залі нараховувалося близько 40 електричних машин, які різнилися за типами і потужностями, бу-ло розміщено щитове обладнання з комутаційною і контрольно-вимірювальною апаратурою, силовими і вимірювальними транс-форматорами. Діяльність лабораторії була спрямована на демонстрацію і на самостійне виконання студентами практичних і лабораторних робіт. Оснащення вимірюваль-ної лабораторії включало значну кількість вимірювальних приладів, серед яких були унікальні на той час для Миколаївської області екземпляри.
Устаткування електротехнічної лабора-торії дозволяло використовувати її не тільки в рамках навчального процесу, але й в науково-виробничій сфері для вирішення технічних проблем промислових підприємств м. Миколаєва і області (до 1940 р. було на-дано відповідей більш ніж на 100 запитів). До штату лабораторії, крім завідувача М.Д. Вишеславського, увійшли асистент С.Ю. Баришкін, старший лаборант К.Н. Ба-сенко та препаратор А.А. Евенко.
За ініціативи М.Д. Вишеславського в 1937 р. індустріальний технікум отримав обладнаний власними силами рентгенівсь-кий кабінет, який організаційно об'єднали з металографічною лабораторією. Кабінет з двома рентгенівськими установками приз-начався для виконання практичних робіт студентами і дослідження структури металів та зварених з'єднань.
В 1939 р. на базі лабораторії електроте-хніки виникла кафедра з відповідною на-звою під завідуванням М.Д. Вишеславсько-го.
Після звільнення Миколаєва від німець-ко-фашистських загарбників в нелегкі піс-лявоєнні роки Микола Дмитрович брав ак-тивну участь у відновленні напівзруйнованого навчального закладу.
Народна мудрість каже, що тільки одна професія від Бога – вчитель, а всі інші – від вчителя. Велика роль Миколи Дмитровича Вишеславського у справі становлення тех-нічної освіти Миколаївщини та країни була відображена під час святкування його ювілею. Поздоровити Вчителя, побажати йому доброго здоров'я і успіхів приїхали його вдячні учні – студенти довоєнних і післявоєнних років з усього СРСР: м. Херсону, м. Севастополя, м. Керчі, м. Горького, м. Мурманська, м. Москви, Далекого Сходу. Більшість з них вже займали керівні посади директорів, головних інженерів заводів і проектних організацій.
Повертаючись до розповіді про кафедру СЕЕС (в минулому кафедру електричних машин і апаратів) треба відзначити, що протягом 30 років поспіль, починаючи з 1965 р. – року утворення, її завідувачем був професор Мєщанінов Павло Олександрович. Він багато зробив для становлення навчального процесу та розвитку електротехнічних спе-ціальностей у Миколаївському кораблебуді-вному інституті (МКІ), організації науково-дослідної і науково-практичної роботи кафедри.

МЄЩАНІНОВ
ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Мєщанінов Павло Олександрович ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник Курської битви і звільнення України від німецько-фашистських загарбників, воював у танкових військах, за що був нагороджений бойовими нагородами. З 1944 р. по 1954 р. працював на посаді начальника електротехнічної лабораторії Миколаївського енерго-комбінату. З 1951 р. за сумісництвом – ви-кладач, а потім − доцент кафедри електро-техніки й електроустаткування кораблів МКІ. В 1952 р. Павло Олександрович успі-шно захистив дисертацію на здобуття нау-кового ступеня кандидата технічних наук за темою «Дослідження систем фазового ком-паундування синхронних генераторів з еле-ктромагнітним коректором напруги» в спе-ціалізованій Вченій ради при Інституті теп-лоенергетики і електротехніки АН УРСР. З 1954 р. завідував кафедрою основ електро-техніки, а з 1959 р. – кафедрою загальної електротехніки, електрообладнання і елект-ропостачання суден.
До 1963 р. кафедра «Електрообладнання та електропостачання суден» складалася з одного доцента (Мєщанінов П.О.), чотирьох старших викладачів, чотирьох асистентів, завідувача лабораторій, трьох лаборантів та учбового майстра. В 1964 р. для підсилення підготовки інженерів за електротехнічним напрямом в МКІ були залучені спеціалісти з науковими ступенями з інших міст СРСР. Це були кандидат технічних наук, доцент Михайлов Віталій Степанович, кандидат технічних наук, доцент Глонягін Юрій Все-володович, кандидат технічних наук, доцент Аніщенко Євген Іванович. Перші з часом захистили докторські дисертації і працювали на посадах професора Київського інженерно-будівельного інституту та завідувача кафедри МКІ відповідно.
За волею років і потреб в інженерах різ-них спрямувань постало питання розділення кафедри «Електрообладнання та електропостачання суден» та створення на її базі нових кафедр: «Електричних машин і апаратів» (завідувач доц. Мєщанінов П.О.), «Електрообладнання суден» (завідувач доц. Михайлов В.С.) та «Теоретичних основ електротехніки» (завідувач доц. Глоня-гін Ю.В.).
Павло Олександрович Мещанінов до 1986 р. керував кафедрою, яка сьогодні но-сить назву «Суднові електроенергетичні системи». Професором П.О. Мєщаніновим опубліковано низку книг і підручників по судновим електроенергетичним системам, електрообладнанню і електричному руху суден, виданих центральними видавництва-ми. Серед них навчальні посібники «Елект-роустаткування і електричний рух суден» (1963 р.), «Суднові електроенергетичні установки» (1966 р.), підручники «Автома-тизація суднових електроенергетичних сис-тем» (1970 р.), «Електроустаткування су-ден» (1982 р.), навчальний посібник «Осно-ви теорії і розрахунків суднових електрое-нергетичних систем» (1989 р.). Позначені видання на багато десятиліть стали основою теоретичної підготовки суднових інженерів-електромеханіків і інженерів-електриків.
Мещаніновим П.О. підготовлено шість кандидатів технічних наук. В 1973 р. Вища атестаційна комісія СРСР затвердила його у вченому званні професора кафедри «Елект-ричні машини і суднові електроенергетичні системи». Саме так називалася кафедра в той час.
Період з другої половини 60-х та до   80-х рр. характеризується переобладнанням та оновленням лабораторної бази кафедри, появою аналогових та перших цифрових обчислювальних машин. Необхідного якіс-ного рівня лабораторного забезпечення на-вчального процесу досягнуто за активною участю навчально-допоміжного персоналу та аспірантів кафедри, частина з яких стала викладачами (Пікало Віталій Іванович, За-порожець Юрій Михайлович, Ковальов Олег Олександрович, Коновалов Олександр Павлович, Чекунов Володимир Костянти-нович). Лабораторіями кафедри у різні роки завідували інженери Новиков Олександр Георгійович, Філатов Сергій Денисович, Кіперін Микола Євгенійович, Москаленко Олександр Іванович, Шаманов Сергій Олександрович, Гросицький Євген Іванович, Александровський Станіслав Юрійович, Бандура Сергій Іванович.
Особливо напруженим був 1980 р., коли відбувалося переміщення факультету «Електрообладнання суден» МКІ зі старого корпусу (вул. Скороходова) до нового корпусу (пр. Леніна). Зміна дислокації факультету супроводжувалася демонтажем та відбудовою лабораторного комплексу в нових приміщеннях. Перед кафедрою постало завдання перевезення обладнання семи лабораторій та вирішення питань їх електропостачання і модернізації. Електричну підстанцію із застарілими електромашинними перетворювачами з потужностями 100 кВт і 200 кВт залишили для потреб старого корпусу, а електричне живлення постійним струмом у новій підстанції було реалізовано з викори-станням напівпровідникових перетворюва-чів. Такі складні завдання отримали вирі-шення у найкоротші терміни завдяки орга-нізаторським здібностям професора П.О. Мєщанінова та сумлінній праці викла-дачів і, особливо, лаборантів та інженерів науково-дослідної частини кафедри (М.Є. Кі¬періна, С.Д. Філатова, О.І. Москаленко, Є.І. Гросицького, В.Ф. Дяченка, О.А. Румян¬цева, В.П. Міцкевич, С.О. Шаманова).
Павла Олександровича завжди відрізня-ло почуття нового і передового в науці. Під його науковим керівництвом в інституті співробітниками різних кафедр факультету електрообладнання суден спільно проведені дослідження і експериментальні випробу-вання статичних систем збудження та синх-ронізації синхронних генераторів суден, які будувалися на Чорноморському суднобуді-вному заводі. Надалі його учень – аспірант В.І. Подимака виконував дослідження пара-лельної роботи суднових синхронних гене-раторних агрегатів з віддачею енергії в про-мислову розподільчу мережу. За результа-тами досліджень В.І. Подимака успішно за-хистив кандидатську дисертацію в Інсти-туті електродинаміки АН УРСР .
Під науковим керівництвом П.О. Мє-щанінова в 1962 р. для Первомайського ма-шинобудівного заводу на кафедрі проводи-лась робота зі створення автоматичного ре-гулятора швидкості суднових дизель-генераторів з регулюванням по куту наван-таження. За результатами цієї роботи в 1968 р. успішно захистив дисертацію аспі-рант В.В. Краснов.
Аспірантом Павла Олександровича був також В.Я. Кутковецький, яким виконана дослідницька робота «Асинхронний двигун з поворотним статором і його застосування для електричного руху суден», результати якої були успішно захищені в Одеському політехнічному інституті в якості кандидатської дисертації.

Перелічені учні П.О. Мєщанінова успі-шно продовжували його справу. В.І. Поди-мака в 1986 р. прийняв естафету від Павла Олександровича по керівництву кафедрою, яка стала називатися кафедрою «Суднових електроенергетичних систем», і керував нею до 1994 р.

ПОДИМАКА
ВАЛЕРІЙ ІВАНОВИЧ

Участь у житті кафедри Подимаки В.І. почалася в 1962 р. До цього часу він, конс-труктор електровідділу КБ Чорноморського суднобудівного заводу, закінчив вечірнє відділення машинобудівного факультету МКІ за фахом інженер-електромеханік по електроустаткуванню суден і був запроше-ний на кафедру на посаду асистента. На той час викладачами кафедри були: Павло Оле-ксандрович Мєщанінов, Микола Дмитрович Вишеславський, Едгем Трохимович Мар-ков, Валентин Іванович Локарев, Іван Ми-хайлович Проценко, Людмила Василівна Ярошик, а також молоді асистенти Краснов Володимир Васильович і Подимака Валерій Іванович. Лабораторіями завідувала Вален-тина Григорівна Португаль. Вона ж була основним лаборантом у лабораторіях теоре-тичних основ електротехніки і загальної електротехніки. Трохи пізніше навчально-допоміжний персонал кафедри поповнився звільненими у запас морськими офіцерами Пекалюк Іваном Івановичем і Верлокою Іваном Григоровичем. Роботи з ремонту устаткування лабораторій здійснював на-вчальний майстер Дереча Михайло Тимофі-йович. Колектив кафедри був дружним і всі названі співробітники заслуговують доброго слова, а ті, кого нині немає, – світлої пам'яті.
На фото, приведеному нижче, зафіксо-вано доповідь на кафедрі В.І. Подимаки, яку заслуховують: В.М.Очеретін, Е.Т. Ма-рков, П.О. Мєщанінов, Є.І. Аніщенко, В.Я. Кутковецький, Л.В. Ярощик, В.П. Міцкевич, В.М. Пастухов, В.М. Мезінов, І.І. Пекалюк (зліва на право).

 
КУТКОВЕЦЬКИЙ
ВАЛЕНТИН ЯКОВИЧ

У 1992 р. В.Я. Кутковецький підготував і успішно захистив докторську дисертацію. Він з 1994 р. по 1997 р. завідував кафедрою СЕЕС.
 

МАРКОВ
ЕДГЕМ ТРОХИМОВИЧ

В.В. Краснов у сімдесятих і вісімдеся-тих роках минулого сторіччя успішно керу-вав кафедрою «Електрообладнання». Під його науковим керівництвом понад десяти аспірантів захистили дисертації та стали ка-ндидатами технічних наук.
Говорячи про становлення факультету, а потім Інституту автоматики та електроте-хніки (ІАЕ), не можна не згадати про Едге-ма Трохимовича Маркова, викладача кафе-дри і декана електротехнічного факультету протягом вісімнадцяти років (1969 – 1987 рр.).
Едгем Трохимович народився в м. Омськ у 1924 р. У вісімнадцять років (1942 р.) – він червоноармієць 159-й стріле-цької бригади Сталінградського фронту.
Для сучасних молодих людей Велика Вітчизняна війна проти фашизму – просто історична подія. Для людей старшого поко-ління – це подія життя і смерті, питання майбутнього і чи буде воно. Війна пройш-лася безжалісно практично по кожній роди-ні. Тому в наших очах кожний її учасник заслуговує глибокої поваги. Відомо, що вся вага і жахи війни лягають на плечі рядових бійців. По закінченню Сталінградської бит-ви Е.Т. Марков зі своєю частиною воював у складі Українського фронту (1943 р.), Біло-руського фронту (1944 р.) і знову у складі 1-го Українського фронту, який брав Берлін. Він нагороджений бойовими орденами Чер-воної Зірки, Вітчизняної війни 1 ступеня, медалями за узяття Кенігсберга, за узяття Берліна, за перемогу у війні, ювілейними медалями і за трудову доблесть.
У жовтні 1945 р. – курсант Воронезько-го училища зв'язку, командир відділення 317 стрілецької дивізії Східносибірського військового округу.
У 1952 р. Едгем Трохимович закінчив Ленінградський політехнічний інститут і з тих пір працював у Миколаєві, в нашому інституті. Він автор трьох книг, що надру-ковані у видавництві «Суднобудування», учасник ВДНГ, ним опубліковано 44 науко-во-методичні роботи в союзних журналах і збірниках праць МКІ.
Павла Олександровича завжди відрізня-ла здатність помітити й підтримати талано-виту молодь. На кафедрі починали свою на-укову й викладацьку діяльність професор Гуров Анатолій Петрович, доцент Швець Едуард Анатолійович та багато інших, які знайшли своє покликання в промисловості, науці і суспільній діяльності.
Після створення в Миколаєві у 1963 р. проектно-конструкторського бюро електро-гідравліки, на кафедрі під керівництвом Мєщанінова П.О. почалися дослідження і розробка імпульсних установок, заснованих на електрогідравлічному ефекті. В організа-ції «Теплотехнік» на створеній дослідній установці проведені промислові випробу-вання по штампуванню сферичних повер-хонь кондиціонерів і вальцюванню трубок теплообмінників. Результати зазначених робіт увійшли в дисертації аспірантів В.М. Пастухова і В.М. Очеретина, які успі-шно захищені в Інституті електродинаміки АН УРСР.
Виробничому об'єднанню «Зоря» для технологічних цілей потрібні були потужні та надійні перетворювачі частоти. Такі пе-ретворювачі були розроблені в одноякірно-му виконанні аспірантом Віталієм Іванови-чем Пікало. За результатами досліджень і впровадження у виробництво ним була ус-пішно захищена дисертація в Інституті еле-ктродинаміки АН УРСР.
Наведені приклади свідчать про різно-бічність наукових інтересів Павла Олексан-дровича, про зв'язок цих інтересів з потре-бами народного господарства країни і, най-головніше, про здатність знаходити, виро-щувати та підтримувати талановиту молодь.
Одна з тем наукових досліджень, роз-початих наприкінці 60-х – початку 70-х рр. минулого сторіччя під керівництвом П.О. Мєщанінова, по дослідженню і розро-бці пристроїв перевірки апаратів захисту та комутаційних апаратів, була актуальною до кінця існування Радянського Союзу. До то-го часу повномасштабно працювали судно-будівні заводи України та існувала міжза-водська кооперація із суднобудівними підп-риємствами України та Росії.
Перший зразок пристрою перевірки за-хисту, розрахований В.І. Подимакою і реа-лізований при активній участі О.Г. Новико-ва, О.О. Ковальова, Є.І. Гросицького й О.П. Коновалова, масою порядку двадцяти кілограм забезпечував на виході струм 16 кА. Надалі цей зразок, доведений до «па-радного» вигляду при участі працівників підприємства «Ера» виставлявся на ВДНГ СРСР і був удостоєний золотої, срібної і бронзової медалей.
У наступні роки цією тематикою зайня-вся колектив викладачів і лаборантів кафед-ри під керівництвом старшого викладача Олександра Павловича Коновалова. Діяльна участь у розробці та виготовленні різних варіантів пристрою перевірки захисту, систем автоматичного контролю та індикації параметрів прийняли інженери кафедри Гросицький Євгеній Іванович, Александровський Станіслав Юрійович, Бандура Сергій Іванович, а також інші співробітники кафедри.

В.І. Подимака (третій зліва у верхньому ряду)
серед винахідників МКІ після вручення авторських свідоцтв

Співробітники кафедри на
святковій демонстрації.

Після розпаду Радянського Союзу, 1994 – 2000 рр. характеризуються скороченням кількості штатних одиниць кафедри, підви-щенням навчального навантаження на спів-робітника, а також припиненням фінансу-вання потреб розвитку і оновлення навчаль-но-лабораторної бази та хронічним затри-манням заробітної платні. У цей час була значно послаблена науково-дослідна діяль-ність кафедри. Деякі викладачі змінили міс-це роботи (проф. Кутковецький В.Я. перей-шов до Миколаївської філії Києво-Могилянської академії, доц. Запоро-жець Ю.М. був обраний до Верховної Ради України) або виїхали на постійне місце проживання до інших країн (доц. Піка-ло В.І., ст. викл. Ковальов О.О.). Означені негативні фактори призвели до відсутності замовників та фінансування науково-дослідних робіт, а також практичної зупин-ки ініціативних наукових досліджень.
В 1994 р. МКІ був перетворений в Український державний морський технічний університет (УДМТУ), а потім у 2004 р. − в Національний університет кораблебудування (НУК) імені адмірала Макарова. У зв’язку зі зміною статусу навчального закладу та переходом на трирівневу вищу освіту, постали нові задачі щодо забезпечення якісного складу науково-педагогічного складу кафедр для підготовки бакалаврів, спеціалістів і магіст-рів.
Незважаючи на те, що у 1994 р. до ро-боти на кафедрі СЕЕС УДМТУ був залуче-ний докт. техн. наук, ст. науков. співробіт-ник Ставинський А.А., ситуація з кадровим складом та підготовкою науково-педагогіч-них кадрів стала критичною, але подальша роль у становленні кафедри професора А.А. Ставинського стала вирішальною.

СТАВИНСЬКИЙ
АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ

Андрій Андрійович Ставинський почав свій науковий шлях у 1970 р., вступивши до студентських лав електромеханічного факу-льтету Одеського політехнічного інституту. З 1975 по 1980 рр. Андрій Андрійович пра-цював інженером-конструктором ЦНДІ «Тайфун», після чого вступив до аспіранту-ри Московського Всесоюзного заочного ін-женерно-будівельного інституту. У жовтні 1983 р. Андрій Андрійович успішно захис-тив кандидатську дисертацію у Московсь-кому енергетичному інституті на тему «Роз-робка трьохфазних торцевих асинхронних двигунів з покращеним використанням ак-тивного об’єму». Згодом керівництво «Тай-фуну» запропонувало йому посаду началь-ника науково-дослідного сектора відділення електрообладнання і автоматики.
В грудні 1989 р. Ставинський А.А. вступає до докторантури технічного універ-ситету «Московський енергетичний інсти-тут», а в грудні 1993 р. захищає докторську дисертацію на тему «Асинхронні двигуни з короткозамкненим ротором і просторовою структурою елементів активної части».
Після розпаду СРСР ЦНДІ «Тайфун» перестав існувати. Отже, коли Ставинсько-му А.А. запропонували посаду доцента ка-федри в Миколаївському кораблебудівному інституті, він у 1994 р. прийняв позитивне рішення, а у 1997 р. очолив кафедру СЕЕС.
У 1999 – 2000 рр. на кафедрі СЕЕС пра-цювало п’ять викладачів: один докт. техн. наук, зав. кафедри Ставинський А.А., два канд. техн. наук, доценти пенсійного віку – Подимака В.І. і Пастухов В.М., а також два ст. викл. без наукового ступеня – Конова-лов О.П. і Чекунов В.К.
 

Лауреати Премії Верховної ради України найталановитішим молодим вченим у
галузі фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок 2012 р., серед яких (третій зліва) – доцент кафедри СЕЕС Радченко А.М.

У зв’язку з гострою необхідністю ви-правлення стану справ, на кафедрі СЕЕС з 1998 р. під керівництвом зав. кафедри Ста-винського А.А. відбулася інтенсифікація наукових досліджень. Була також відновле-на підготовка наукових кадрів.
З 1999 р. в аспірантурі навчався випус-кник кафедри Кімстач Олег Юрійович (нау-ковий керівник Ставинський А.А.). Пізніше в аспірантурі навчалися ще чотири випуск-ники кафедри: під науков. керівн. Подима-ки В.І. – Новогрецький Сергій Миколайович та під науков. керівн. Ставинського А.А. – Радченко Андрій Миколайович, Плахтир Олег Олегович та Блінцов Сергій Володимирович. У 2003 р. вперше після довготривалої перерви щодо здобуття наукових ступенів на кафедрі, викладач О.Ю. Кімстач захистив кандидатську дисертацію у Одеському національному політехнічному універ-ситеті. А в період 2004 – 2006 рр. стали кан-дидатами технічних наук аспіранти та випу-скники кафедри, що продовжили працю-вати за її науковою тематикою: Р.А. Ставинський, С.В. Блінцов, О.О. Плахтир, А.М. Радченко. Трохи пізніше, у 2011 р. вчений ступень кандидата технічних наук отримав С.М. Новогрецький.
За станом на червень 2006 р. на кафедрі працювали дев’ять викладачів – фахівців з електромеханіки: зав. кафедри, проф. Ста-винський А.А., доц. Кімстач О.Ю., доц. По-димака В.І., доц. Пастухов В.М., ст.викл. Коновалов О.П., ст. викл. Чекунов В.К., асист. Блінцов С.В., асист. Новогрець-кий С.М., асист. Плахтир О.О, а також заві-дувач лабораторіями Александровсь-кий С.Ю. і старші лаборанти: Бандура С.І., Гросицький Є.І., Маркова Н.М., Попо-ва Л.О.
Зусилля кафедри, спрямовані на покра-щення якісного складу співробітників в 2000 – 2005 рр., дозволили зберегти науко-ву школу з напряму електромеханіки та електроенергетики, забезпечити масове ви-дання нової методичної літератури, підняти технічний рівень лабораторної бази кафедри СЕЕС. Сьогодні на кафедрі навчається і го-тується до захисту кваліфікаційної роботи аспірант О.О. Пальчиков (керівник проф. Ставинський А.А.), до аспірантури вступа-ють нові покоління випускників-електромеханіків. Це означає, що кафедра працює на майбутнє і продовжує розвиватися.
У 2004 р. в Інституті автоматики та еле-ктротехніки (ІАЕ) НУК відбулася знакова історична науково-технічна подія. Були за-початковані відразу три науково-технічні конференції: «Інформаційно-керуючі сис-теми і комплекси», «Електротехніка і елект-ромеханіка» і «Проблеми автоматики та електрообладнання транспортних засобів». В них постійно беруть участь студенти, на-уковці та викладачі НУК, а також представ-ники інших навчальних закладів, підпри-ємств та організацій України і зарубіжжя.
В розбудові системи організації та прове-дення науково-технічних конференцій у ІАЕ кафедра СЕЕС має безпосереднє зна-чення: проф. А.А. Ставинский (на той час – заступник директора ІАЕ з наукової роботи) виступав як співорганізатор конференцій, доц. О.Ю. Кімстач – секретар конференцій, залучались і інші викладачі кафедри.
Протягом свого існування кафедра СЕЕС одержувала підтримку і допомогу від керівників університету та електротехнічно-го факультету (в подальшому факультету електрообладнання суден, Інституту авто-матики і електротехніки).

Кафедра суднових електроенергетичних систем (2006 р.)
верхній ряд: Гросицький Є.І., Чекунов В.К., Новогрецький С.М., Плахтир О.О.,
Александровський С.Ю., Кімстач О.Ю., Пастухов В.М.;
нижній ряд: Коновалов О.П., Подимака В.І., Маркова Н.М., Ставинський А.А.

Вступна доповідь доц. О.Ю. Кімстача на міжнародній науково-технічної конференції
студентів, аспірантів, молодих науковців «Електротехніка і електромеханіка».
Знаковим є те, що емблемою конференції став логотип кафедри СЕЕС.

Склад кафедри СЕЕС 2013 р.
верхній ряд: доц. Кімстач О.Ю., доц. Блінцов С.В., ст. викл. Чекунов В.К.,
ст. лаборант Гросицький Є.І., зав. лаб. Александровський С.Ю., зав. лаб.,
доц. Радченко А.М., доц. Новогрецький С.М.,
нижній ряд – зав. кафедри, проф. Ставинський А.А., ст. лаб. Попова Л.О.,
ст. лаб. Маркова Н.М., доц. Подимака В.І.